Крах людини. Осаму Дадзай

Неназваний оповідач, письменник у повоєнній Японії, отримує від власниці бару три зошити, написані «божевільним». Разом з ними гостю дають три фотографії автора щоденників. Світлини зроблені на різних етапах його життя, проте з усіх них дивиться чоловік, у якому є щось відразливе, не зовсім людське. Оповідач занурюється в історію цієї людини, яка опинилася між руйнуванням традицій північнояпонської аристократичної родини та впливом західних ідей. Внаслідок цього Йодзо Оба, автор нотаток, відчуває себе позбавленим права бути людиною. З раннього віку у нього розвинувся глибокий і таємний страх перед іншими людьми. Він не може сказати нікому «ні» через жах перед їхнім можливим розчаруванням. Тому Йодзо прагне отримати схвалення, водночас намагаючись уникнути близьких стосунків.

Про книгу «Крах людини»

Не маючи змоги знайти спільну мову з іншими, Йодзо створює особистість блазня, використовуючи гумор, щоб уникнути дружби й кохання. Ці почуття жаху, сорому та ізоляції переслідують його протягом усього дитинства та не дають щасливо жити у дорослому віці, що приводить чоловіка до алкоголю, наркотиків і розпусти. Він намагається виправитися, але з кожною обіцянкою стає все важче покинути те, що його руйнує.

«Крах людини» — класика повоєнної японської літератури й найвідоміша книга Осаму Дадзая. Життя головного героя роману перегукується з багатьма трагічними епізодами життя письменника, включаючи численні спроби самогубства, невдалі стосунки, туберкульоз, алкогольну та морфінову залежність. Як і його Йодзо, Дадзай був сином відомого землевласника та політичного діяча, який зрікся своєї дитини через її марнотратне життя. Оповідь ведеться від першої особи. Стиль написання створює відчуття випадкового підслуховування приватної сповіді. Письменник часто поєднує похмурі думки з іронічними спостереженнями, створюючи напругу між гумором і драмою.

Головною темою у романі є відчуження та відірваність від суспільства. Головний герой маскує свою внутрішню порожнечу гумором та скромною поведінкою, але насправді почувається аутсайдером, нездатним зрозуміти людські стосунки чи вписатися в очікування спільноти. Автор багато говорить про залежності й психічні захворювання, як от депресія, тривожність, схильність до самопошкоджувальної поведінки, але більше як спостерігач, даючи змогу читачеві самому зробити висновки. Також важливою темою є крихкість людської гідності — головний герой неодноразово наполягає, що він «більше не людина», припускаючи, що коли руйнуються гідність, приналежність та моральність, особистість перестає існувати в соціальному сенсі. Цей роман може сподобатися читачам, які цікавляться японською модерністською літературою, екзистенційними темами та творами, що більше спонукають до роздумів, ніж розважають.